Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року Справа № 906/1267/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кота О.В.,суддівКочерової Н.О. (доповідач), Саранюка В.І.,розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Климюк Олега Семеновичана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.04.2015у справі№ 906/1267/14 господарського суду міста Києваза позовомфізичної особи-підприємця Климюк Олега Семеновичадовідкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку "Райффайзен Банк Аваль"провизнання кредитного договору недійсним за участю представників сторін:

від позивача: Климюк Н.В., дов. від 07.10.2014

від відповідача: Дідовець Р.С., дов. від 13.09.2013

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року фізична особа-підприємець Климюк Олег Семенович звернувся до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку "Райффайзен Банк Аваль" про визнання недійсним кредитного договору № 012/110/339 від 14.08.2008, укладеного між ним та відповідачем.

В обґрунтування вимог позивач послався на те, що зазначений договір є недійсним, оскільки суперечить п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в частині невиконання банком переддоговірної роботи з позичальником, а також ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в порушення яких банк визначив в спірному договору кредит в іноземній валюті (в доларах США) без відповідної на те індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2015 (суддя Головіна К.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 (склад колегія суддів: Рябуха В.І. - головуючий, Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) апеляційну скаргу ФОП Климюка О.С. залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 - без змін.

При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що банк мав право укладати з позивачем договір про надання кредиту в іноземній валюті, зокрема в доларах США, оскільки положення ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 189 та п. 2 ст. 198 ГК України хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, а сума кредиту, виражена в іноземній валюті, її конвертація у національну валюту України та всі валютні ризики були погоджені сторонами при підписанні спірного договору та позивачем не заперечувались.

За висновком судів, відповідач у справі правомірно здійснив банківську операцію з іноземною валютою за спірним договором на підставі виданих йому Національним банком України банківської ліцензії № 10 від 11.10.2006 та дозволу № 10-4 від 11.10.2006, оскільки відповідно до вимог законодавства, чинного станом на дату укладення спірного договору (2008 рік), банківські операції з надання кредитів в іноземній валюті не потребували індивідуальної ліцензії, а могли здійснюватися банками на підставі банківських ліцензій та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

Крім того, суди дійшли висновку про те, що Закон України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на відносини між позивачем та відповідачем, оскільки позивач отримував кредит за спірним кредитним договором не на споживчі цілі та не як фізична особа, а як фізична особа-підприємець.

В касаційній скарзі фізична особа-підприємець Климюк Олег Семенович просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 14.08.2008 між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку "Райффайзен Банк Аваль" (позивач, кредитор) та фізичною особою-підприємцем Климюком Олегом Семеновичем (відповідач, позичальник) укладено кредитний договір № 012/110/339 "Інвестиційний кредит суб'єктам мікро та малого бізнесу на придбання транспортного засобу" (далі за текстом - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 26 350,00 доларів США на придбання автотранспортних засобів шляхом здійснення оплати по договору № 214135-59Т від 13.08.2008, укладеному між позичальником та ВАТ "Житомир-Авто", а позичальник зобов'язався отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 16,8 % та комісії.

Пунктом 4.2. статті 4 кредитного договору встановлено, що кредитор на підставі письмової заяви позичальника зобов'язується перерахувати кредитні кошти з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою подальшої конвертації на Міжбанківському валютному ринку України та зарахувати отриману суму в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника в національній валюті для використання за цільовим призначенням.

В подальшому сторонами було укладено додатки до кредитного договору, якими затверджувались та змінювались графіки погашення кредиту.

На виконання умов кредитного договору 19.08.2008 банк перерахував на поточний рахунок позичальника № 2600611961, відкритий у ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Радомишльського відділення Житомирської обласної дирекції банку, кредитні кошти в сумі 26 350,00 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 12/110/339 та платіжним дорученням № 1.

Того ж дня, позичальник продав банку іноземну валюту в сумі 26 350,00 доларів США, в результаті чого придбав гривні в сумі 120 368,10 грн, які згідно з платіжним дорученням № 1 від 19.08.2008 перерахував АФ "ТДЦ-Авто" в якості в оплати вартості придбаного ним автомобіля.

Фізична особа-підприємець Климюк О.С. звернулася до господарського суду з позовом у даній справі про визнання недійсним укладеного між сторонами у справі кредитного договору № 012/110/339 від 14.08.2008, посилаючись на те, що спірний договір суперечить п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" в частині невиконання банком переддоговірної роботи з позичальником, а також ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в порушення яких банк визначив в спірному договорі кредит в іноземній валюті без відповідної на те індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, Закон України "Про захист прав споживачів" не розповсюджується на відносини між позивачем та відповідачем, оскільки позивач отримував кредит за спірним кредитним договором не на споживчі цілі та не як фізична особа, а як фізична особа-підприємець.

Крім того, колегія суддів погоджується також і з висновками судів про те, що спірний договір не суперечить нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до п. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, є банківськими кредитними операціями, які здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено поняття "банківської ліцензії", а саме: це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі за текстом - Декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних банківських операцій необхідна лише у випадку, якщо терміни і суми кредитів в іноземній валюті перевищують встановлені законодавством межі. Однак, станом на дату укладення спірного кредитного договору (14.08.2008) межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті не були законодавчо визначені.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ № 483 від 14.10.2004, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій було встановлено, що станом на час укладення спірного кредитного договору відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" мало банківську ліцензію № 10, видану Національним банком України 11.10.2006, на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а також дозвіл № 10-4, виданий Національним банком України 11.10.2006, на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема, на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та, відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.

Крім того, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до п. 4.2. спірного кредитного договору кредитор (банк) зобов'язується перераховувати кредитні кошти з позичкового рахунку позичальника на транзитний рахунок з метою подальшою конвертації на міжбанківському валютному ринку України та зараховувати отриману суму в безготівковій формі на поточний рахунок позичальника в національній валюті для подальшого використання за цільовим призначенням.

В пункті 12.2. кредитного договору сторони передбачили, що у разі зміни курсу іноземної валюти (валюти кредиту) відносно національної грошової одиниці України, всі ризики несе позичальник. З підписанням договору, позичальник свідчить, що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника.

Позичальник свідчить, що всі ризики пов'язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладанні цього договору, договору застави, позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання цього договору, договору застави (п. 12.3. кредитного договору).

У справі також наявна заява позивача про надання йому кредиту в іноземній валюті, а також платіжне доручення № 1 від 19.08.2008, яким ФОП Климюк О.С. надав розпорядження на конвертацію валюти для оплати у подальшому придбаного ним вантажного автомобіля.

Наведене свідчить про те, що сума кредиту, виражена в іноземній валюті, її конвертація у національну валюту України та всі валютні ризики були погоджені сторонами при підписанні спірного договору та позивачем не заперечувались, були підтверджені ним в заяві на надання кредиту в іноземній валюті та розпорядженні на конвертацію валюти, а також не заперечували ним і в подальшому при виконання своїх зобов'язань з повернення кредиту і сплати відсотків за його користування за спірним кредитним договором.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зазначені ФОП Климюком О.С. обставини, не можуть бути підставою для задоволення його позовних вимог, а спірний кредитний договір не суперечить вимогами чинного законодавства.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувана позивачем постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення і неправильне їх застосування апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Климюка Олега Семеновича залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 у справі № 906/1268/14 - без змін.

Головуючий О. Кот

Судді Н. Кочерова

В. Саранюк